УкрРус

Донецьк за два місяці до Євро-2012. Фоторепортаж

  • Донецьк за два місяці до Євро-2012. Фоторепортаж | фото 1
    1/50

З того часу, як кореспондент «Обозревателя» інспектував Донецьк в останнє, минуло чотири місяці. Відтоді щось в місті таки змінилося. Не лише розтанув Кальміус й настала весна. Залізничний вокзал – все ще в процесі будівництва, але принаймні з відкритим центральним входом. Підземні переходи до колій однак ще не функціонують. Показово також, що в Донецьку з бродячими собаками поступають значно гуманніше, ніж у Києві. Спеціальні жетони на вухах близько десяти бездомних тваринок поруч з вокзалом демонструють, що вони вже простерилізовані й ніхто їх, навідміну від столиці, не травить й не відстрілює.

Зміни впродовж чотирьох місяців помітні з цих фотоколажів, де зліва розташовані знімки, зроблені в листопаді 2011-го, справа – 7 квітня 2012-го. Окрім вокзальних оновлень ми порівняли реконструйовані під сучасність совдепівські будинки вздовж вулиці Ілліча, починаючи з побережжя Кальміуса й до центральної прощі імені Лєніна. «Хрущовки» обліплені коричневою й жовтою плитками повністю, балкони й вікна прикриті поверх фіолетовим пластиком. Виглядає, наче сучасний бізнес-центр. Прекрасно.

Фото клікабельні!

Зазвичай жителі Донецька на запитання «що подивитися?» радять лише «Донбас Арену». За це дякуємо, але, як мовиться, знаємо самі. Лише одна молода пара порекомендувала прогулятися парком імені Щербакова, де знаходиться Музей кованих скульптур. Й справді, окремі металеві фігури виглядають дуже привабливо. Є цікавинки навіть серед тих пам’ятників, які присвячені Євро-2012 й більшість з яких виглядає відверто примітивно. Звісно ж, виділяється подарований наставником «Шахтаря» Мірчею Луческу метровий Кубок УЄФА, виготовлений на замовлення румунського Містера після перемоги донецького клубу в цьому турнірі три роки тому.

Втім, раз подорож до будь-якого міста починається й завершується вокзалом, то логічно схожим чином поступити й нам. Особливо коли через постійний дефіцит квитків на поїзди зі столиці до Донецька й назад змушений їхати на автобусі вартістю 280 гривень в один бік. Навіть в таких, з дозволу сказати, комфортабельних лайнерах туалетів нема. Тому й доводиться відвідувати нужник перед дорогою обов’язково. А що робити, коли клозета на вокзалі й його околицях нема? Міліціонер порадив йти за кіоски. Запах за тими кіосками навіть гірший, ніж в совдепівських вбиральнях.

Але люди ходять. Ті, хто дуже п’яний, не може терпіти, або не має сорому. Іншим доводиться шукати більш цивілізованих місць десь далеко подалі. Звичайно, за для достойної підготовки до того вікупомного Євро можна стерпіти всяке. Однак невже, коли триває ремонт, важко поставити кілька біотуалетів? Адже той витончений аміаковий аромат через два місцяці може й не вивітритися. А нюхати його будуть вже не ненависні, судячи з поведінки донецьких вболівальників, кияни, а ті, кого вважають вищою кастою – європейці…

Наши блоги